Головна | Реєстрація | Вхід | RSSП`ятниця, 22.09.2017, 11:13

ООПМПК

Меню сайту
Категорії розділу
Cтатті [19]
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

Каталог статей

Головна » Статті » Cтатті

Інклюзивна освіта

1. Що таке «інклюзивна освіта»?

Ідеї інклюзивної освіти, які з року в рік дедалі ширше обговорюють вітчизняні науковці і практики, є закономірними етапами в розвитку освітніх систем і наразі впроваджуються в багатьох країнах світу, зокрема й у країнах пострадянського простору. Україна підходить до цього етапу еволюційним, а не революційним шляхом. Безумовно, ці процеси пов'язані насамперед зі зміною суспільної думки, переосмисленням ставлення суспільства і держави до людей з обмеженими можливостями здоров'я, визнанням їхніх прав на здобуття належної освіти на рівні з усіма іншими громадянами.

І сьогодні, і ще завтра паралельно існуватимуть спеціальні і масові загальноосвітні заклади, а також школи, які впроваджують у практику інклюзивні підходи. Однак важливо, щоб такі підходи були виваженими, фахово перевіреними та вміло застосованими, щоб освіта дітей із порушеннями психофізичного розвитку була насправді ефективною і якісною.

Реформа освіти в Україні покликала до життя й реформу в спеціальній освіті дітей з особливими потребами. У нашому суспільстві є різні категорії учнів та вихованців, певна частина з яких має проблеми, пов'язані зі здоров'ям та розвитком. На жаль, сьогодні спостерігається тенденція до зростання кількості дітей, які потребують соціальної адаптації, корекційно-реабілітаційної допомоги.

Система спеціальної освіти в Україні має вертикально- горизонтальну структуру. Вертикальна структура базується на вікових особливостях учнів та рівнях загальноосвітніх програм. Горизонтальна структура враховує психофізичний розвиток дитини, особливості її пізнавальної діяльності і характер порушення.

 

Вертикальна структура визначається віковими періодами:

- раннього дитинства (від 0 до 3 років);

- дошкільний період (з 3 до 6-7 років);

- період шкільного та професійного навчання (з 6-7 до 16-21 років).

У період від 0 до І років (раннє дитинство) діти перебувають на домашньому утриманні, у дитячих дошкільних закладах, діти сироти у будинках дитини. Спеціальну допомогу діти з порушеннями психофізичного розвитку можуть одержувати в центрах раннього втручання, центрах реабілітації, психолого-медико- педагогічних центрах та спеціальних дошкільних закладах. Для дітей дошкільного віку з особливостями психофізичного розвитку функціонують: спеціальні дитячі дошкільні заклади, дитячі навчальні заклади компенсуючого типу, спеціальні групи при дошкільних навчальних закладах комбінованого типу, дошкільні групи при спеціальних школах, реабілітаційні центри.

Основними державними освітніми закладами для дітей з особливостями психофізичного розвитку шкільного віку є: спеціальні загальноосвітні школи-інтернати, навчально-реабілітаційні центри та спеціальні класи при цих закладах.

Спеціальні навчальні заклади для дітей з особливостями психофізичного розвитку реалізують програми початкової, основної га середньої (повної) загальної освіти, складені на основі Державного е гапдарту спеціальної освіти.

Горизонтальна структура спеціальної освіти в Україні представлена Х-ма типами спеціальних закладів: для дітей з порушеннями слуху, слабочуючих, з порушеннями зору, слабозорих, і тяжкими порушеннями мовлення, з порушеннями опорно-рухового апарату, для розумово відсталих, затримкою психічного розвитку.

Досвід функціонування спеціальних закладів в Україні дозволяє констатувати значні досягнення, що мають ці освітні осередки.

Інклюзія передбачає докорінне реформування існуючої системи спеціальних освітніх закладів. Мова йдеться не про повну відмову від мережі спеціальних шкіл-інтернатів, а про її модернізацію. Спеціальні заклади, не відкидаючи своїх основних функцій, можуть стати своєрідними ресурсними центрами, які здатні забезпечувати спеціальний супровід дітей з особливими потребами в загальноосвітніх закладах, надавати консультації педагог ам масових шкіл, бути технічною і навчально-методичною базою для шкіл які впроваджують інклюзивну практику.

Проте на сьогодні в Канаді, США та європейських країнах накопичено значний досвід залучення дітей з особливими потребами до навчання в найближчих за місцем проживання загальноосвітніх навчальних закладах. Визнано, що діти в таких умовах краще адаптуються до навколишнього середовища, оволодівають соціальними навичками, почуваються більш самостійними, потрібними в суспільстві.

Як проміжний етап розви тку інклюзивної системи освіти можна вважати процес інтеграції.

Інтеграція зусилля, спрямовані на введення дітей з особливими освітніми потребами в загальний освітній простір.

Є кілька типів інтеграції:

  • соціальна діти з особливими потребами можуть брати участь у позакласній діяльності разом з іншими дітьми (харчування, ігри, екскурсії тощо) як у дошкільних, так і в загальноосвітніх навчальних закладах, однак, вони не навчаються разом;
  • функціональна - діти з особливими потребами та їхні однолітки навчаються в одному класі (при частковій інтеграції діти з особливими потребами навчаються в окремому спецкпасі або відділенні школи та відвідують лише окремі загальноосвітні заходи; при повній інтеграції такі діти проводять весь час у загальноосвітніх класах);
  • зворотна - «здорові» діти відвідують спецшколу;
  • спонтанна або неконтрольована - діти з особливими потребами відвідують загальноосвітні класи без отримання додаткової спеціальної підтримки (існують підстави вважати, що у багатьох країнах чимало таких дітей залишається навчатися на повторний рік).

 

Останнім часом поняття «інтеграція» замінюється терміном «інклюзія», який має дещо ширший контекст: інтеграція відображає спробу залучити учнів з особливими потребами до загальноосвітніх шкіл, а інклюзія передбачає пристосування шкіл, їх загальної освітньої філософії до потреб усіх учнів. Інклюзія потребує змін на всіх рівнях освіти, оскільки це особлива система навчання, яка охоплює весь різноманітний контингент учнів і диференціює освітній процес, зважаючи на потреби дітей усіх груп та категорій.

Одним із головних завдань інклюзії є відгук на широкий спектр освітніх потреб в шкільному середовищі та поза його межами. Інклюзивна освіта є підходом, який допомагає адаптувати освітню програму та навчальне середовище до потреб учнів, які відрізняються своїми навчальними можливостями.

При визначенні сутності інклюзії, важливо звернути увагу на чотири елементи, які ілюструють її характерні особливості.

Інклюзія - це процес. Важливо зазначити, що інклюзія має розглядатись як постійний пошук ефективніших шляхів задоволення індивідуальних потреб усіх дітей. У цьому випадку відмінності розглядаються як позитивне явище, яке стимулює навчання дітей та дорослих.

Інклюзія пов'язана з визначенням перешкод та їх подоланням. Відповідно, вона включає проведення комплексної оцінки, збір інформації з різноманітних джерел для розробки індивідуального плану розвитку та реалізації його на практиці.

Інклюзія передбачає присутність, участь та досягнення. «Присутність» в цьому контексті розглядається як надання можливості навчатися в загальноосвітньому навчальному закладі та пристосування, необхідні для цього; «участь» розглядається як позитивний досвід, який набуває учень у процесі навчання, та врахування ставлення учня до самого себе в цьому процесі; «досягнення» розглядається як комплексний результат навчання упродовж навчального року, а не лише результати тестів та екзаменів.

Інклюзія передбачає певний наголос на ті групи учнів, які підлягають «ризику» виключення або обмеження в навчанні. Це визначає моральну відповідальність перед такими «групами ризику» та гарантування їм можливості участі в освітньому процесі.

Таким чином, інклюзивне навчання - це комплексний процесе забезпечення рівного доступу до якісної освіти дітям із особливими освітніми потребами шляхом організації їх навчання в загальноосвітніх навчальних закладах на основі застосування особистісно-орієнтованих методів навчання, з урахуванням індивідуальних особливостей навчально- мі шашільної діяльності таких дітей.

Метою інклюзивного навчання є реалізація права дітей із особливими освітніми потребами на освіту за місцем проживання, їх соціалізація та інтеграція в суспільство, залучення сім'ї до участі в навчально- виховному процесі.

Основними завданнями інклюзивного навчання є:

  • здобуття дітьми з особливими освітніми потребами освіти відповідного рівня в середовищі здорових однолітків відповідно до Державного стандарту загальної середньої освіти;
  • забезпечення різнобічного розвитку дітей, реалізація їх здібностей;
  • створення освітньо-корекційного середовища для задоволення освітніх потреб учнів із особливостями психофізичного розвитку;
  • створення позитивного мікроклімату в загальноосвітньому навчальному закладі з інклюзивним навчанням, формування активного міжособистісного спілкування дітей із особливими освітніми потребами з іншими учнями;
  • забезпечення диференційованого психолого- педагогічного супроводу дітей із особливими освітніми потребами;
  • надання консультативної допомоги сім'ям, які виховують дітей із особливими освітніми потребами, залучення батьків до розроблення індивідуальних планів та програм навчання.

2. Нормативно-правове забезпечення впровадження інклюзивної освіти

На рівні держави затверджено ряд нормативних документів, які визначають порядок запровадження інклюзивної освіти в Україні:

Наказ Міністерства освіти і науки України від 01.10.10 № 912 «Про затвердження Концепції розвитку інклюзивної освіти» (Додаток №1).

 

Наказ Міністерства освіти і науки від 09.12.10 № 1224 «Про затвердження Положення про спеціальні класи для навчання дітей з особливими освітніми потребами у загальноосвітніх навчальних закладах» (Додаток №2).

Постанова Кабінету міністрів України від 15.08.11 №872 «Про затвердження Порядку організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах» (Додаток №3).

3. Переваги інклюзивної форми навчання

  1. Для дітей з особливими освітніми потребами:

- завдяки цілеспрямованому спілкуванню з однолітками поліпшується когнітивний, моторний, мовний, соціальний та емоційний розвиток дітей;

- однолітки відіграють роль моделей для дітей з особливими освітніми потребами;

- оволодіння новими вміннями та навичками відбувається функціонально;

- навчання здійснюється з орієнтацією на сильні риси, здібності та інтереси дітей;

- діти мають можливості для налагодження дружніх стосунків зі здоровими однолітками та участі в громадському житті.

  1. Для інших дітей:

- діти вчаться природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей;

- діти вчаться налагоджувати й підтримувати дружні стосунки з людьми, які відрізняються від них;

- діти вчаться співробітництва;

- діти вчаться поводитися нестандартно, бути винахідливими, а також співчувати іншим.

3. Для педагогів та фахівців:

- учителі інклюзивних класів краще розуміють індивідуальні особливості учнів;

- учителі оволодівають різноманітними педагогічними методиками, що дає їм змогу ефективно сприяти розвитку дітей з урахуванням їхньої індивідуальності;

- спеціалісти (медики, педагоги спеціального профілю, інші фахівці) починають сприймати дітей цілісніше, а також вчаться дивитися на життєві ситуації очима дітей.

4. Основні принципи інклюзивного навчання

Основні принципи інклюзивного навчання полягають у тому, що:

- усі діти мають навчатися разом у всіх випадках, коли це виявляється можливим, незважаючи на певні труднощі чи відмінності, що існують між ними;

- навчальні заклади мають визнавати і враховувати різноманітні потреби своїх учнів узгодженням різних видів і темпів навчання;

- освітні заклади повинні забезпечувати якісну освіту для всіх, розробляючи відповідні навчальні плани, вживаючи організаційні заходи, розробляючи стратегії викладання, використовуючи ресурси і партнерські зв'язки зі своїми громадянами;

- діти з особливими освітніми потребами мають отримувати будь- яку додаткову допомогу, яка може знадобитися їм у навчальному процесі;

- інклюзивні форми навчання - найефективніший засіб, який гарантує солідарність, співучасть, взаємодопомогу, розуміння між дітьми з особливими потребами та їхніми ровесниками.

 

5. Фактори реалізації інклюзивного навчання

  1. Адаптація середовища:

Навчальне середовище, в якому навчаються учні з особливостями психофізичного розвитку, має бути адаптованим до їхніх потреб. Адаптацією називають зміни у середовищі та організації роботи, завдяки яким дитина з особливими освітніми потребами може брати активну та повноцінну участь у заняттях та інших видах діяльності.

  1. Створення команди:

Запорукою успішної реалізації інклюзивного підходу є ефективна співпраця вчителів, відповідних фахівців, батьків та учнів. Усі спеціалісти з проблем розвитку дітей є важливими помічниками та партнерами вчителів.

У школі має бути створена своєрідна мережа підтримки. Всі працівники та адміністрація школи, всі, хто працює з дитиною з особливими освітніми потребами, мають допомагати одне одному, обмінюватися знаннями, намагатися максимально використовувати місцеві ресурси для досягнення головної мети - реалізації дитиною її потенціальних можливостей та підготовки її до самостійного життя в суспільстві.

  1. Співпраця з батьками:

Батьки є першими і головними вчителями дитини. Дедалі більше педагогів з повагою ставляться до навчального процесу, який відбувається вдома, і будують свою роботу з урахуванням інтересів дітей та їхніх родин. Оскільки до загальноосвітніх закладів почали залучати дітей з особливими освітніми потребами, постійна співпраця з їхніми сім'ями набуває ще більшого значення. У процесі навчання таких учнів дуже важливо враховувати інтереси, пріоритети й турботи сімей. Батьки дітей з порушеннями психофізичного розвитку мають працювати в тісному контакті з учителями та іншими фахівцями під час розробки та реалізації навчальних планів, їх адаптації, організації навчального середовища тощо.

          4.      Створення позитивної атмосфери в шкільному середовищі:

У класах (школах), де навчаються учні з різними рівнями розвитку та здібностей, педагоги мають підтримувати один одного в застосуванні найефективніших стратегій навчання. Якщо в школі створено доброзичливу, невимушену атмосферу, якщо тут визнають унікальність кожного (і педагога, й учнів) та підтримують їх, це значно підвищує ефективність навчання.

Школа, клас мають стати рідними для учнів та їхніх родин. Батьки почуватимуться спокійніше, якщо теж будуть залучені до навчально-виховного процесу. Постійна соціальна взаємодія в різноманітних умовах, за різних обставин, в різних ситуаціях зближує учнів, виробляє емпатію, взаємну прихильність, усвідомлення індивідуальності кожного, відчуття захищеності.

6. Навчальні заклади з інклюзивною формою навчання мають вирішувати такі завдання:

- створення єдиного психологічного комфортного освітнього середовища для дітей, які мають різні стартові можливості;

- забезпечення діагностування ефективності процесів корекції, адаптації та соціалізації дітей з особливостями розвитку на етапі шкільного навчання;

- організація системи ефективного психолого-педагогічного супроводу процесу інклюзивного навчання через взаємодію діагностико-консультативних,     корекційно-розвиткових,

- лікувально-профілактичних, соціально-трудових напрямів діяльності;

- компенсація недоліків дошкільного розвитку;

- подолання негативних особливостей емоційно-особистісної сфери через включення дітей в успішну діяльність;

- поступове підвищення мотивації дитини, спираючись на її особисту зацікавленість і через усвідомлене ставлення до позитивної діяльності;

- охорона та зміцнення фізичного й нервово-психічного здоров'я дітей;

- соціально-трудова адаптація школярів з особливими освітніми потребами;

- зміна суспільної свідомості щодо дітей з особливостями в розвитку.

7. Умови ефективного функціонування закладів інклюзивної освіти:

  • раннє виявлення проблем у розвитку дитини та започаткування корекційної роботи;
  • правильне здійснення психолого-педагогічного вивчення дитини та наявність об'єктивних можливостей розвитку дитини (за даними психолого-медико-педагогічної консультації);
  • психологічна готовність дитини та її батьків до навчання спільно зі здоровими однолітками;
  • готовність педколективу загальноосвітнього навчального закладу до роботи в умовах інклюзивного навчання зокрема, наявність спеціальної підготовки;
  • надання дитині кваліфікованої корекційної допомоги;
  • готовність батьків надати реальну допомогу дитині у процесі її навчання;
  • створення відповідних побутових умов;
  • забезпечення навчально-виховного процесу необхідними технічними засобами.

8. Напрями психологічного супроводу інклюзивного навчання:

  1. Інформаційно-роз'яснювальна робота з педагогами і батьками.
  2. Психологічне консультування батьків.
  3. Психопрофілактична та психокорекційна допомога дитині.
  4. Створення соціально-психологічного середовища через спеціальну підготовку педагога та учнів конкретного класу.

Інформаційно-роз'яснювальна робота психолога з родинами та педагогами (вчителями, логопедом) і співпраця з ними полягає у:

  • розробці індивідуальних рекомендацій щодо реалізації індивідуального підходу до дитини у школі й сім'ї, які стосуються, зокрема, урахування динаміки її втомлюваності, працездатності, темпів навчання, інтересів, властивостей вищої нервової діяльності, ефективних форм заохочення тощо;
  • розробці порад і рекомендацій щодо створення сприятливого клімату для взаємодії дітей, котрі мають психофізичні проблеми з однокласниками, членами родини, іншими людьми;
  • обговоренні індивідуальних умов створення ситуації успіху, переживання долання труднощів для кожного учня;
  • залученні батьків і педагогів до виконання домашніх завдань, які даються на кожному груповому корекційному занятті;
  • виконанні на окремих групових заняттях фрагментів домашніх завдань, заданих учителем, з використанням засвоєних прийомів і навичок пізнавальної діяльності;
  • репетируванні на окремих групових заняттях у формі сюжетно- рольової гри відповідей учнів на уроці;
  • створенні підтримуючих умов учителем на уроці для аналізу підготовленого домашнього завдання та демонстрації інших знань;
  • наданні інформації про досягнення учнів під час корекційних занять, які потрібно переносити у навчальну діяльність та повсякденне життя;
  • періодичному обговоренні досягнень і проблем учня.

Консультативний напрям роботи реалізується відповідно до потреб та запитів від учасників навчально-виховного процесу.

У психокорекційній роботі як складовій психологічного супроводу доцільно виокремити такі періоди:

  • перший - інтенсивної корекції, яка покликана забезпечити соціально-психологічну адаптацію та оптимізацію психічного розвитку учнів з психофізичними проблемами в умовах інтегрованого навчання;
  • другий - закріплення і поглиблення досягнутих результатів;
  • третій - підтримка поступального психічного розвитку дитини та оптимальних умов її навчання і взаємодії з соціальним середовищем;
  • профілактика можливих ускладнень у критичні періоди психічного онтогенезу.

Створення соціально-психологічного середовища є ключовим питанням для працівників психологічної служби та педагогічних працівників.

Форми роботи практичного психолога:

  • розробка й реалізація розвиваючих та психокорекційних програм, які забезпечать цілісний, системний вплив на особистість дитини з особливими освітніми потребами з урахуванням її індивідуальних особливостей і потреб;
  • навчання дітей з особливими освітніми потребами навичкам самопізнання, самоаналізу й саморозкриття, використання своїх психологічних особливостей та можливостей для успішного навчання й розвитку;
  • надання допомоги й підтримки дітям, які перебувають у стані актуального стресу, конфлікту, загостреного емоційного переживання;
  • консультування батьків, педагогів у питаннях розробки і реалізації психологічно адекватних освітніх програм, з приводу проблем навчання, поведінки та міжособистісної взаємодії суб'єктів освітнього простору.

В умовах інклюзивної освіти вкрай значущим є застосування мультидисциплінарного підходу при організації супроводу учнів. Через залучення дитини з особливостями психофізичного розвитку до інклюзивної форми навчання мають активізуватися творчі ресурси дітей, педагогів та батьків.

9. Розробка індивідуального навчального плану

(ІНП)

Індивідуальний навчальний план (ІНП) - це один з найважливіших інструментів у роботі з дітьми з особливими освітніми потребами. Індивідуальний навчальний план - це формальний документ, який містить детальну інформацію про дитину і послуги, які вона має отримувати. Він розробляється командою педагогів і фахівців та об'єднує їхні зусилля з метою розробки комплексної програми роботи з дитиною і, водночас, визначає, які саме послуги надаватиме кожний фахівець. Батьки є активними учасниками розробки індивідуального навчального плану, оскільки вони знають своїх дітей краще за інших.

 

Створенню індивідуального навчального плану для дитини з особливими освітніми потребами передує певний період оцінки, що дає змогу виявити особливості: поведінки, навчальних пріоритетів, конкретних вмінь, а також загального рівня розвитку учня. Ця інформація дає вчителю змогу відповідним чином побудувати навчальний процес, задовольнити потреби дітей і сприяти їхньому всебічному розвиткові. Також слід проводити формальну оцінку дітей з використанням спеціальних методик, до якої мають бути залучені батьки і фахівці. Під оцінкою слід розуміти процес збирання всебічної інформації про дитину, яка потім використовується для визначення сильних якостей учня та сфер, де він відстає. Процес оцінки має на меті визначення поточного рівня розвитку дитини, що дає змогу розробити відповідні навчальні плани та заходи. Процес оцінки учнів з особливими потребами має бути комплексним, спрямованим і більш точним, аніж процес оцінки дітей з типовим рівнем розвитку. Комплексність необхідна для того, аби найточніше визначити можливості дитини і всі сфери, де вона потребує допомоги.

До цього процесу оцінки слід залучати фахівців з кількох дисциплін. Це має бути безперервний, колективний процес систематичних спостережень та аналізу. Результати, отримані під час лише одного спостереження тільки одним фахівцем, не можуть вважатися достовірними.

Для створення ефективного індивідуального навчального плану потрібні спільні дії вчителів, батьків і фахівців. Слід запевнити батьків, що під час проведення оцінки дитини, аналізу результатів робіт увага звертатиметься на сильні якості учня; що це процес збирання інформації, яка допоможе вчителям і фахівцям працювати на користь дитини; що це засіб для розробки індивідуального плану, який повністю відповідатиме потребам дитини.

Інформацію про дитину можна одержати з різних джерел - від батьків, дорослих (включаючи тих, з ким дитина живе), від самої дитини, від фахівців, які з нею працюють та інших. Фахівці можуть допомогти точніше визначити рівень розвитку та потреби дитини. Суттєво допомогти під час оцінки дитини можуть спеціалісти (логопеди, сурдопедагоги, тифлопедагоги, медики, психологи та ін.). Після завершення процесу оцінки всі, хто брав у ньому участь (вчителі, фахівці), аналізують результати.

Отримавши результати комплексної оцінки, необхідно перейти до розробки індивідуального навчального плану.

Компоненти індивідуального навчального плану

Індивідуальний навчальний план визначає необхідні адаптації/модифікації та слугує підґрунтям для подальшого планування навчальних занять. Він розробляється та реалізується для кожного учня з особливими освітніми потребами.

Під час створення індивідуального навчального плану головна увага звертається на розробку конкретних навчальних стратегій і підходів, а також системи додаткових послуг, які дадуть дитині змогу успішно навчатися у звичайному класі. Зазвичай, в індивідуальному навчальному плані містяться такі компоненти:

  1. Інформація про дитину загального характеру. Ім'я дитини, її вік, адреса, телефон, імена батьків, порушення розвитку, дата зарахування дитини до школи, термін дії ІНП.
  2. Поточний рівень знань і вмінь дитини. Наводяться відомості про рівень розвитку дитини, зафіксовані під час спостережень і досліджень: її вміння, сильні якості, стиль навчання (особливо якщо один зі стилів домінує), що дитина не вміє робити, у чому їй потрібна допомога тощо. У плані має бути зазначено, що турбує батьків. Має бути наведена інформація щодо впливу порушень розвитку дитини на її здатність до успішного навчання у звичайному класі. Всі ці відомості мають бути максимально точними, оскільки вони є підґрунтям для подальшої розробки завдань.
  3. Цілі і завдання. Саме вони мають допомогти дитині опанувати певні знання і вміння. Вони мають відповідати поточному рівневі розвитку учня. У визначенні цих цілей і завдань беруть участь всі особи, причетні до роботи з дитиною.

Цілі - це твердження щодо бажаного результату. Вони можуть стосуватися знань, умінь, поведінки і мають бути чітко сформульовані, висловлені через позитивні твердження та бути зрозумілими всім, хто їх читає.

Завдання - це необхідні проміжні кроки на шляху до окресленої цілі, написані зрозумілими та простими термінами.

У плані має бути визначено, хто, що, коли і як має робити.

Цілі мають бути визначені в усіх сферах, де спостерігаються відставання у розвитку (інтелектуальний, соціальний і емоційний розвиток, розвиток моторики, мовленнєві навички тощо).

  1. Спеціальні та додаткові послуги. В навчальному плані мають бути передбачені заняття з відповідними фахівцями (з логопедом, фізіотерапевтом, психологом та іншими спеціалістами).

Вчителі та фахівці співпрацюють над інтегруванням додаткових послуг у навчальний процес. Іноді учень потребує більш інтенсивних або особливих послуг, які можуть надаватися лише у відповідному середовищі (наприклад, заняття з використанням спеціальної апаратури тощо). В цьому випадку доцільно домовитися з відповідним закладом, який може надавати такі послуги.

В індивідуальному навчальному плані має бути визначена кількість і тривалість занять фахівців з дитиною.

 

  1. Адаптації / модифікації. Відповідна адаптація середовища дає змогу дітям з особливими потребами навчатися у звичайному класі. При розробці плану необхідно звернути увагу на необхідне облаштування середовища; використання належних навчальних методів, матеріали та обладнання; урахування сенсорних та інших потреб дитини.
  2. Термін дії ІНП. Зазвичай, індивідуальний навчальний план розробляється на один рік. Однак, члени групи з розробки ІНП (батьки, адміністратор, вчитель та ін.) можуть у будь-який момент запропонувати провести збори, щоб модифікувати план або скласти новий. Це може виявитися необхідним, наприклад, якщо:
  • дитина досягла поставленої мети;
  • у дитини виникають труднощі при досягненні визначених
  • цілей;
  • надійшло прохання збільшити кількість послуг дитині;
  • дитину переводять до іншої школи;
  • у дитини спостерігаються проблеми з поведінкою тощо.

Традиційно, розробку ІНП починають одразу після приходу дитини до класу, а термін дії плану закінчується через рік. Водночас, можна варіювати цей процес, пристосовуючи його до загального шкільного планування.

  1. Інформація про прогрес дитини. Невід'ємною складовою процесу розробки ІНП є оцінка і збирання відомостей про успіхи учня. При цьому можуть збиратися зразки робіт дитини, результати спостережень, контрольні листки, описи поведінки, результати порівнянь з типовим рівнем розвитку, результати тестів тощо.

Хто відповідає за розробку та реалізацію ІНП?

ІНП розробляється командою, до складу якої входять: педагоги, які працюють з дитиною, фахівці, які будуть залучені до навчально- виховного процесу, батьки дитини та керівники закладу освіти. Складений та узгоджений з усіма членами команди індивідуальний навчальний план підписується директором закладу та батьками. Відповідальність за реалізацію індивідуального плану покладається на всіх членів команди. Відстеження перебігу виконання цілей, окреслених в індивідуальному навчальному плані, покладається на заступника директора (в його обов'язки входить вирішення питань інклюзивної освіти).

Залучення батьків до розробки та подальшої реалізації ІНП

Участь батьків у розробці індивідуального навчального плану є надзвичайно важливою. Як зазначалося вище, батьки можуть надати інформацію про стан здоров'я, розвиток, інтереси, особливості поведінки дитини.

У практиці залучення родин трапляються випадки, коли батьки не хочуть брати участь у розробці індивідуального навчального плану. Причини такої поведінки можуть бути різними: від небажання приділяти час власній дитині, до недовіри членам команди, підґрунтям якої є негативний попередній досвід спілкування з фахівцями і педагогами. В будь-якому випадку батьків необхідно підбадьорювати та заохочувати до участі.

Функції керівника навчального закладу щодо розробки та реалізації ІНП:

  • Формування команди для розробки ІНП; залучення педагогів, фахівців (на початковому етапі вивчення дитини та визначення напрямів діяльності до складу команди входять лише педагоги та фахівці) та батьків (вони приєднуються до педагогів і фахівців на етапі представлення ІНП до розгляду).
  • Визначення (спільно з членами команди) необхідних консультацій з позашкільними фахівцями, яких слід залучити.
  • Визначення (спільно з членами команди) необхідних технічних адаптацій (наприклад, адаптація туалетних приміщень).
  • Визначення і внесення змін до розкладу, навчального плану.
  • Створення умов для проведення зустрічей членів команди.
  • Контроль над розробкою та виконанням ІНП.
  • Консолідація зусиль для усвідомлення членами команди проблем і потреб учня в комплексі, а не лише під кутом зору кожного окремого фахівця.

 

  • Забезпечення проведення зустрічей із членами команди для обговорення прогресу дитини, доручення керівникові команди щодо проведення цих зустрічей (керівник також може надсилати батькам письмовий звіт).

Для цілковитого узгодження ІНП може знадобитися низка зустрічей членів команди.

Індивідуальна-корекційно-розвиваюча програма (далі ІКРП) може розроблюватися, як для дітей зі складними порушеннями, так і для дітей навчання яких за типовою програмою (будь то школа, або садок) недостатньо ефективне в силу інших стартових можливостей або темпів психічного розвитку. ІКРП може включати як всі розділи програми виховання та навчання, так і окремі розділи з яких у дитини, виявлені значні відставання або випередження.

Найчастіше виникає необхідність розробки ІКРП для дітей зі складними порушеннями, які мають крім зниження слуху, затримку психічного розвитку, ДЦП, тяжкі порушення зору та інші проблеми в розвитку.

Психолого-педагогічне вивчення дитини в ранньому віці та відповідна абілітаційно-корекцийна допомога у формі психолого- медико-педагогічного супроводу дозволяє запобігти ускладненню проблем подальшого розвитку дитини, уникнути вторинних деприваційних змін у формуванні зорової, слухової, мовленнєвої та інших систем організму та особистості в цілому. В службі раннього втручання цьому питанню приділяється особлива увага при розробці абілітаційних планів на кожну дитину.

Наводимо зразки та приклади абілітаційного плану, ІНП, ІКРП і спостереження за дітьми дошкільного віку в умовах служби раннього втручання.

10. Поради педагогам, які працюють в інклюзивних загальноосвітніх закладах.

Основні риси та вміння, які необхідні педагогу

для роботи з дітьми з особливими освітніми потребами:

  • готовність до співпраці;
  • емпатія;
  • мистецтво швидко приймати рішення ;
  • відчуття ситуації;
  • повага до інших;
  • креативність мислення;
  • гнучкість поведінки;
  • упевненість у собі;
  • уміння спілкуватись;
  • ініціативність;
  • здатність передбачити ситуацію;
  • здатність побачити і виділити головне;
  • наполегливість тощо.

Основні принципи, що забезпечують результативність роботи з дітьми з особливими потребами, можуть бути такими:

  1. Доброзичливо ставитись до дитини з особливими освітніми потребами, прогнозувати й створювати для неї ситуацію успіху.
  2. Ураховувати індивідуальні здібності та стан здоров'я дитини.
  3. Створювати безпечне середовище, матеріал викладати невеликими частинами й коригувати його відповідно до сприйняття дитини.
  4. Обов'язково в структуру заняття вводити психологічне налаштування, фізкультхвилинки, логопедичні розминки, релаксаційні вправи.
  5. Налагоджувати і встановлювати партнерські стосунки з родинами дітей, залучати їх до активної участі у педагогічному процесі.

Варіанти спеціальної допомоги

Педагог у процесі корекційного навчання в загальноосвітній школі може:

  • вказати правила, тип завдання;
  • доповнити завдання малюнком, схемою, планом виконання;
  • записати умову у вигляді таблиці, умовних позначень;
  • вказати алгоритм розв'язання, виконання правил;
  • навести аналогічну задачу, розв'язану раніше;
  • пояснити хід виконання завдання;

 

  • запропонувати виконати допоміжне завдання, що наводить на розв'язання основного питання, задачі;
  • навести на пошук рішення за допомогою асоціацій;
  • розбити складне завдання на кілька елементарних, тобто знизити його складність;
  • поставити навідні запитання;
  • повторно озвучити інструкцію, новий матеріал;
  • багаторазово повторити спосіб виконання завдання;
  • змінити умови роботи на уроці (міркувати вголос, стоячи тощо);
  • переключити на практичну діяльність із предметами, на інші завдання, які підтримують пізнавальний інтерес дитини;
  • поєднувати дії за наочним зразком зі словесною інструкцією;
  • зменшити обсяг завдання (але не складність його виконання);
  • попередити про можливі помилки в діях учня;
  • висловити схвалення, дати позитивну оцінку, щоб вселити віру в свої сили, підтвердити правильність дій.

Якщо в класі є діти із порушеннями інтелекту

1. Підготувати дітей класу до того, що поряд з ними навчатиметься учень із особливими освітніми можливостями:

  • створити в класі демократичне середовище, налагоджувати між учнями дружні стосунки, щоб діти з порушеннями інтелекту відчули себе членами колективу;
  • привчати здорових дітей допомагати (за потреби), опікуватися однолітками;
  • не припускати зневажливого ставлення до дітей з обмеженими можливостями здоров'я.

          2. Ознайомитися з сучасними корекційними технологіями і методиками, які застосовують у спеціальних школах. Необхідно мати в школі навчальні програми спеціальних шкіл (відповідного класу), щоб мати уявлення, якими знаннями, уміннями та навичками повинні оволодіти діти на кінець навчального року.

          3. На кожну дитину з обмеженими можливостями необхідно скласти індивідуальний навчальний план (враховуючи спеціальні потреби дитини). Проводити моніторинги розвитку дитини.

          4. Знаючи специфічні особливості психічних процесів дітей із порушеннями інтелекту, коригувати їх під час навчання враховувати в плануванні діяльності.

  • Навчальний матеріал бажано подавати невеликими «дозами» і звертати увагу на багаторазове повторення вивченого матеріалу. З цією метою урізноманітнювати прийоми і види робіт, чергувати види діяльності.
  • У розумово відсталих дітей порушена активна увага. Треба застосовувати наочний матеріал для її активізації чергувати види діяльності.
  • У цієї групи дітей переважає конкретно-наочне мислення. На нього і треба спиратись у викладанні навчального матеріалу. Для цього застосовувати зрозумілу яскраву наочність (предметні картинки, рахунковий матеріал, малюнок-схему до задачі тощо).
  •   Діти з легкою розумовою відсталістю мають знижений темп роботи та працездатність. Для них необхідно зменшити об'єм завдань та їх кількість, а складність повинна бути доступною. Для цього дітям можна пропонувати індивідуальні картки із завданнями відповідної складності та перфокарти, у які треба лише вставити відповідну орфограму чи числову відповідь (і зовсім немає потреби переписувати це завдання в зошит, якщо дитина має слабкі чи недостатні навички письма).
  •   Учні цієї категорії, як правило, не мають достатніх навичок самостійної роботи. Потрібний постійний контроль за виконанням ними завдання (щоб вони не відволікалися та не втрачали напряму діяльності).
  •   Діти з обмеженими розумовими можливостями потребують
  • неодноразового повторення вчителем інструкції щодо виконання того чи іншого завдання. Тому вчитель має переконатись, як і наскільки точно учень зрозумів, що від нього вимагають, і лише після цього дозволяти виконати завдання. У разі потреби необхідно надати учневі додаткові роз'яснення щодо виконання завдання.
  •   Уміти підтримувати в дитини впевненість у своїх силах, прагнення до пізнавальної діяльності; запобігати й адекватно реагувати на зміни в психічній діяльності, поведінці та загальному стані дитини.

Якщо в класі є діти з порушеннями зору

До цієї групи належать сліпі та слабозорі (люди зі зниженим зором). Сліпими вважаються особи, у яких повністю відсутні зорові відчуття або ж ті, котрі мають лише незначну частку світловідчуттів (гострота зору до 0,004). Слабозорими ті, хто має значне зниження зору (в межах від 0,05 до 0,2 при використанні коригуючих окулярів).

Учитель інклюзивного класу, в якому навчаються діти із порушеннями зору повинен:

  • знати ступінь порушення зору дитини, уявляти його індивідуальні можливості та потреби;
  • підтримувати тісний контакт із практичним психологом, тифлопедагогом і батьками дитини;
  • здійснювати на всіх заняттях роботу з навчання орієнтування в просторі;
  • використовувати всі збережені та порушені аналізатори;
  • продумати, де посадити такого учня (слабозору дитину - на першу парту в середньому ряді; тотально сліпа дитина може працювати за будь-якою партою);
  • якщо пропоновані корекційні та психотерапевтичні заходи не дають результатів, треба ставити питання перед адміністрацією школи про доцільність перебування дитини з порушеннями зору в інклюзивному класі.

Кілька порад вчителеві

  • Через кожні 10-15 хвилин учень має 1-2 хвилини перепочити, роблячи спеціальні вправи.
  • Освітлення робочого місці учня має бути не менше 75-100 кд/м²
  • Приберіть усі перешкоди на шляху до робочого місця учня.
  • В унаочненнях доцільно збільшити шрифт, фон зробити не білим, а світло-жовтим чи світло-зеленим.
  • Пишучи на класній дошці, намагайтеся розташовувати матеріал так, щоб в учня він не зливався в суцільну лінію. З'ясуйте, написи яким кольором крейди учень бачить краще.
  • Давайте можливість учням підійти до дошки чи унаочнення, щоб краще роздивитися написане.
  • Озвучуйте все, що пишете.
  • Намагайтеся все, що пишете на дошці, продублювати роздатковим матеріалом.
  • Зверніть увагу на якість роздаткового матеріалу: має бути матовий, а не глянцевий папір, шрифт великим і контрастним.
  • Учневі з порушенням зору потрібно більше часу на виконання вправ, читання тексту.
  • Не переобтяжуйте учня читанням великих текстів під час самостійного опрацювання матеріалу, краще поясніть ще раз усно, пере-конайтеся, що він все зрозумів.
  • З таких предметів як література, історія, географія тощо можна використовувати аудіозаписи. Такі організації як УТОС мають аудіо бібліотеки літературних творів та інших навчальних матеріалів, якими вчитель може скористатися для індивідуалізації занять зі слабозорими учнями.
  • Доцільно переглянути вимоги до письмових робіт. Іноді слабозорому учневі необхідно писати з використанням трафарету, щоб правильно розташувати текст на сторінці та дотримуватися рядків.

 

  • Частіше перевіряйте розуміння учнем матеріалу, який подається на уроці.
  • Стежте за поставою учня, водночас, не обмежуйте його, коли він надто близько підносить тексти до очей.
  • Дитина може погано бачити вираз вашого обличчя і не розуміти, що ви звертаєтеся саме до неї. Краще підійти до учня, і торкаючись його, звернутися на ім'я.
  • Не робіть зайвих рухів і не затуляйте учневі джерело світла, не використовуйте невербальні засоби спілкування (кивання головою, рухи рук тощо).
  • В класі виділіть спеціальну шафу для зберігання книжок, підручників, рельєфних дидактичних матеріалів, оптичних пристроів, Брайлівського приладу тощо.
  • Організуйте спеціальний куточок тифлопедагогіки, де мають бути необхідні матеріали для вивчення шрифту Брайля, аудіообладнання для прослуховування у бібліотеці озвучених книжок, спецальні підручники, книжки, рельєфно-графічні посібники з предметів,що вивчаються, і для проведення корекційних занять з орієнтування, розвитку зору, дотику тощо.

 

Дитина із залишковим зором або слабкозора може користуватись спеціальними адаптивними пристроями:

 

Оптичні корекційні пристрої:

  • окуляри зі спеціальними пристосуваннями;
  • окуляри -біфокали, призми;
  • контактні лінзи;
  • затемнені або темні контактні лінзи для дітей зі світлобоязню;
  • телескопи що кріплються до руки або до скла окулярів;
  • телескопічні окуляри для розглядання обїєктів на відстані;
  • телевізійний збільшувач тексту.

Неоптичні пристрої:

  • фломастери чорного кольору зі змінною шириною стержнів, що дає змогу робити чіткі, контрастні записи ;
  • кольорові маркери (для виділення найважливішого в записах).

Адаптивпі пристосування:

  • плосковидруковані книжки з великим шрифтом;
  • чітко розлініяний папір;
  • диктофон, магнітофон;
  • пристрої для використання комп'ютера;
  • прилад Брайля (дошка і грифель);
  • вимірювальні прилади (лінійки, транспортири) для сприймання на дотик і зором.

Якщо в класі є діти з порушенням слуху (глухі, слабочуючі)

Для дітей загальноосвітнього класу до спільного навчання з дітьми з порушеннями слуху рекомендуємо:

  • проведення бесід з дітьми й батьками про незвичайність нових учнів;
  • організацію спільних ігор під час перерв і після уроків;
  • організацію спільної діяльності на уроці, після уроків;
  • організацію взаємодопомоги дітям з порушеннями слуху;
  • частіше заохочувати таких дітей за позитивні вчинки, види діяльності;
  • відмову від покарань дітей, зауважень у некоректній формі.

Учитель повинен:

  • застосовувати індивідуальний план навчання щодо засвоєння тих, тем, які викликають утруднення в оволодінні навчальним матеріалом;
  • залучати батьків до закріплення нового матеріалу в домашніх умовах;
  • у корекційній роботі максимально використовувати випереджальний метод навчання;
  • частіше заохочувати дитину за позитивні відповіді;
  • не оцінювати незадовільно самостійні усні й письмові відповіді;

вимагати від батьків постійного носіння дитиною двох слухових апаратів.

Кілька порад вчителеві

  • навчіться перевіряти справність слухового апарату дитини;
  • ознайомтеся зі спеціальними технічними засобами, які сприятимуть ефективності навчального процесу. Доцільно, аби навчальний заклад придбав необхідну апаратуру;
  • учень має сидіти достатньо близько, добре бачити вчителя, однокласників та унаочнення. Він має чітко бачити артикуляційний апарат усіх учасників уроку;
  • використовуйте якомога більше унаочнень;
  • стежте за тим, щоб учень отримував інформацію в повному обсязі, Звукову інформацію необхідно підкріплювати та дублювати зоровим сприйняттям тексту, таблиць, опорних схем тощо;
  • починаючи розмову, приверніть увагу учня: назвіть його на ім'я чи торкніться його руки. Звертаючись і розмовляючи з учнем, дивіться на нього щоб він міг бачити усі ваші рухи (артикуляцію, вираз обличчя, жести, мову тіла);
  • перед тим, як розпочати повідомлення нового матеріалу, інструкцій щодо виконання завдання тощо, переконайтеся, що учень дивиться на вас і слухає;
  • не затуляйте обличчя руками, не говоріть обернувшись до учня спиною. Якщо необхідно зробіть запис на дошці, а потім, повернувшись обличчям до класу, повторіть написане та прокоментуйте;
  • говоріть достатньо гучно (але не надто - це спотворює слова), в нормальному темпі, не перебільшуючи артикуляцію, рухи губами;
  • Час від часу переконуйтесь, що учень вас розуміє. Не вважатиметься нетактовним запитати його про це. Якщо учень просить щось повторити, спробуйте перефразувати повідомлення, вживаючи короткі прості речення;
  • якщо ви не зрозуміли відповідь учня, попросіть його повторити ще раз чи написати те, що він хотів повідомити;
  • якщо ви повідомляєте складний матеріал, що містить терміни, формули, дати, прізвища, географічні назви, доцільно надати його учневі в письмовій формі. Використовуйте роздатковий матеріал, що найповніше передає зміст уроку;
  • переконайтесь, що всі слова в тексті зрозумілі. По можливості спрощуйте текст;
  • ініціюйте мовленнєве спілкування учня. Не перебивайте його, дайте можливість висловити думку.

Під час навчання дитини команда фахівців класу (психолог, логопед, учитель-дефектолог) здійснюють психолого-педагогічне вивчення утруднень у навчанні з базових предметів: української мови, читання, математики з наступним обговоренням результатів. Усі дані про дитину, її успіхи і невдачі в навчанні заносять у психолого-педагогічну карту супроводу.

Правила спілкування з батьками:

  1. Первинним джерелом інформації про батьків (як і інформації про дітей) повинні бути вони самі.
  2. Інформацію, одержану від дітей та батьків, треба надавати членам педагогічного колективу і консультантам лише до тієї міри, наскільки це необхідно для роботи.
  3. Батькам не варто дозволяти переглядати записи, що не стосуються їхніх дітей.
  4.    Сім'ям слід розповідати, що було повідомлено іншим медпрацівникам чи фахівцям, чому це було зроблено.
  5. Якщо у вас є сумніви щодо передачі конфіденційної інформації іншим, спочатку запитайте дозволу в батьків.
  6.    Будь-яке прийняття рішення щодо дитини насамперед необхідно обговорити з батьками.

Єдиним винятком у недотриманні конфіденційності є випадки можливого насильства над дітьми.

 

  1. Необхідно ставитися з повагою до всіх членів родини. Обов'язково дякуйте за візити, співпрацю.
  2. Завжди відповідайте на запитання батьків, давайте необхідні вказівки.

Як працювати з дітьми з поведінковими розладами

Учителі мають створювати умови, сприятливі для навчання дітей з різними темпераментами та різною поведінкою, які тримаються осторонь чи демонструють агресивність. Учні, які не хочуть гратися з однолітками, можуть боятися, діяти дуже повільно чи сором'язливо. У них спостерігається дефіцит соціальних умінь контактувати з товаришами. Отож:

  1. Дотримуйтесь усталеного розпорядку дня, постійного порядку дій.
  2. Пропонуйте безпечне місце, звідки вони могли б спостерігати за діяльністю інших.
  3. Сприяйте залученню дітей до груп , можна просто виконувати завдання удвох.
  4. Використовуйте позитивне підкріплення: усмішка, кивок голови чи плескання по спині, хваліть за правильні дії, не примушуйте до колективної роботи, приділяйте індивідуальну увагу, щоб у них з'явилося відчуття довіри, необхідне для колективної роботи.
  5. Звертайте увагу на зусилля, а не на результат («Те, що ти робив, дуже корисно»).
  6. Особливо складно працювати з агресивними дітьми, тому обмежуйте рівень шуму і візуальної стимуляції, необхідне просторе приміщення, щоб можна було відокремити гіперактивних дітей.
  7. Давайте чіткі вказівки: учні мають чітко розуміти, чого від них хочуть, у класі повинен бути вивішений розпорядок дня, на агресивну поведінку' слід реагувати миттєво й організовувати паузи, щоб заспокоїти дітей.
  8. Учні повинні контролювати свої дії.
  9. Установіть межі дозволеного,еталони поведінки учнів для стандартних ситуацій, лише тоді стежте за дотриманням порядку.
  10. Учень повинен знати в чому полягає прийнята і неприпустима поведінка, тільки в такому разі можна вимагати відповідальності за дотриманням конкретних правил, застосовувати покарання.
  11. Намагайтеся тримати свої емоції у стані спокою.
  12. Звертайте увагу й реагуйте на будь-які вияви позитивної поведінки дітей, навіть на незначні.
  13. Розмовляйте завжди спокійним голосом, повільно, стежте за своєю мовою. Спокійно втручайтесь у ситуацію.
  14. Намагайтесь розшифрувати сигнали,що попереджають про можливість вибуху у поведінці дітей.
  15. Намагайтесь уникати безупинного негативного реагування. Рідше говоріть «ні»,«припини»,«не можна».
  16. Нехай вашими діями керує любов. Взаємини,засновані на щирій повазі та любові, складаються гарно, незважаючи на окремі помилки.

Зрозуміло, що робота в інклюзивних класах / групах є тим фактором, який допомагає вчителеві позбутися авторитаризму, стає покликом і умовою формування щирих, демократичних стосунків, уберігає від грубощів у будь-яких інших проявах та дає новий не поцінований досі поштовх до самовдосконалення педагога.

Педагог, працюючи в інклюзивних класах / групах, може поглиблювати свої знання про закономірність розвитку дітей, оцінювати методичний підхід, виробляти власні позиції щодо ефективності тих навчальних технологій, якими він володіє, осягати розуміння сильного, спільного та специфічного у функціональних та потенційних можливостях учнів.

Робота у групах, класах інклюзії формує у педагога нове розуміння проблем дітей, що мають особливі освітні потреби.

Крім того, вчитель з нових позицій оцінює можливості, шляхи виховання особистості, нівелювання проблемних сторін дитини.

 

Водночас, виявляються (в ході практичної діяльності) прогалини, на які необхідно звернути увагу у подальшому.

Це питання психолого-педагогічного вивчення сильних і слабих якостей дитини організаційного характеру, якості корекційного впливу та ін.

Загальні висновки

Інклюзивна освіта це закономірний етап розвитку освітньої системи, який пов'язаиий ч переосмисленням суспільством і державою ставлення до осіб і обмеженими можливостями здоров'я, з визначенням їхнього права на одержання рівних з іншими можливостей.

У реальному часі і просторі цей педагогічно керований процес набуває специфічних ознак і форм реалізації в окремих спільнотах, країнах і регіонах, маючи мри цьому всезагальні гуманітарні витоки і спрямованість.

Організація інклюзивного навчання потребує створення сприятливої соціальної ситуації для розвитку дітей з психофізичними порушеннями і забезпечення їм рівних прав в одержанні освітніх послуг.

Важливою умовою ефективності освітнього інтегрування є педагогічна робота, спрямована на формування у здорових учнів адекватних уявлень про однолітків з порушеннями психофізичного розвитку, яка скерована на нівелювання наслідків пізнавальної, соціальної і емоційної депривації.

Особливе місце у процесі соціальної інтеграції дитини з порушеннями психофізичного розвитку відводиться сім'ї.

Інклюзивна освіта передбачає комплексний системний особистісно орієнтований і індивідуалізований стиль навчання. Подолання девіацій поведінки, соціалізація учнів, подолання дефіцитарності розвитку вимагає вивчення і знання не лише структури наявного порушення розвитку, а рівня соціально- побутової адаптованості і комунікатинно-пізнавальної діяльності кожного учня.

Реалізація ідеї інклюзивної освіти як однієї ч провідних тенденцій сучасного етапу розвитку національної системи освіти, жодною мірою не означає згортання існуючої диференційованої системи спеціальної освіти. Ефективне інтегрування можливе лише за умов постійного удосконалення систем загальної і спеціальної освіти.

Інклюзивна освіта потребує розробки відповідної нормативно- правової бази.

Ефективність інклюзивного навчання суттєво підвищиться за умови своєчасного і кваліфікованого психолого-педагогічного вивчення психофізичного розвитку дитини.а також при наданні

 

консультативно-інформаційної підтримки педагога і адміністрації загальноосвітнього закладу, в якому вона навчається, і її батькам.

Інклюзивне навчання дітей з порушеннями психофізичного розвитку має супроводжуватись силами різних фахівців (дефектолог, психолог, медичний працівник, соціальний педагог, асистент вчителя та ін.); в умовах інклюзивної освіти вкрай значущим є застосування мультидисциплінарного підходу при організації супроводу учнів.

Необхідними є розробка і подальше удосконалення спеціальних, зокрема, індивідуальних навчальних планів, програм, підручників і дидактичних засобів з урахуванням вимог особостісно-діяльнісного підходу. Ефективне інклюзивне навчання можливе лише за умови спеціальної підготовки і перепідготовки педагогічних кадрів.

Широке запровадження інклюзивної освіти має здійснюватися поступово, у міру підготовки кваліфікованих кадрів і зміни ставлення суспільства до дітей означеної категорії.

Окрім інклюзивного навчання окремих дітей з порушеннями психофізичного розвитку у звичайному класі, доцільною є й групова форма навчання дітей однієї категорії у спеціальному класі загальноосвітньої школи (інтегроване навчання). При цьому спеціальний клас забезпечується необхідним обладнанням для повноцінного здійснення процесу навчання.

При організації інклюзивного навчання спеціальні школи можуть виконувати функції навчально-методичних ресурсних центрів, зокрема, можуть забезпечувати доступ до конкретного обладнання і матеріалів, а також професійну підготовку в галузі стратегій навчання, які не застосовуються у звичайних класних заняттях.

Таким чином, інклюзивна модель має впроваджуватися в систему освіти, перш за все, заради тієї категорії дітей, яка все ще залишається відірваною від своїх однолітків. Вона здатна наповнити сенсом життя усіх дітей з особливими потребами та може створити передумови для повноцінної соціальної мобільності молодих людей з обмеженими можливостями.

 

Категорія: Cтатті | Додав: Левенятко (14.09.2016) | Автор: Інклюзивна освіта
Переглядів: 921 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Друзі сайту

Copyright MyCorp © 2017