Головна | Реєстрація | Вхід | RSSВівторок, 17.10.2017, 17:59

ООПМПК

Меню сайту
Категорії розділу
Cтатті [19]
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

Каталог статей

Головна » Статті » Cтатті

Профілактика девіантної поведінки у розумово відсталих дітей

За останні роки в Україні зросла кількість дітей з різноманітними порушеннями психофізичного розвитку. Серед них,особливо гострою на сьогодні є проблема розвитку особистості розумово відсталих школярів , їх соціалізації та соціальної адаптації у суспільстві.

На сьогодні в спеціальній теорії та практиці повстає питання про те, що рівень розвитку дитини з психофізичними порушеннями залежить не лише від якості корекційно-методичних засобів як таких, а й від стану її внутрішнього особистісного світу, від відкритості чи замкненості до соціального оточення, від тих суперечностей , які призводять до почуття неповноцінності. Результативність корекційно-виховного процесу в спеціальному освітньому закладі багато в чому визначається тим, до якої міри дитина залучена в соціальні відносини, в соціально-емоційну взаємодію, наскільки широкими є її стосунки з людьми ;наскільки успішно вона входить у світ предметів та явищ навколишнього світу, опановує соціальний досвід, оволодіває мовленням, предметними діями, звичками, різними формами поведінки; набуває життєво, соціально, особистісно значущих якостей, навичок і вмінь, здатних забезпечити оптимальний рівень функціонування.

Проблема поведінки завжди привертала до себе увагу педагогів і психологів (Л.С.Виготський, М.С. Пезнер, В.М.Синьов, Л.М. Шипіцина та ін.), оскільки інтелектуальна недостатність суттєво впливає на стан емоційно-вольової сфери дитини, та веде до порушень соціальної поведінки. Проте й досі нез’ясованими залишаються механізми та педагогічні умови формування соціальної поведінки розумово відсталих школярів , потребують визначення об’єкти педагогічного впливу на аномальну особистість у процесі виховання.Особливої актуальності унаслідок своєї соціальної значущості набуває проблема запобігання проявам девіантної поведінки. Основою практичної реалізації в області превенції девіантної поведінки розумово відсталих дітей і підлітків, може стати системний підхід, заснований на виділенні «чинників захисту» і «чинників ризику», виникнення і формування залежностей [Шипіцина Л.М., 2004].

Одну групу захисних чинників складають умови гармонійного розвитку особи дитини і її успішної соціалізації, іншу - специфічні установки по відношенню до здійснення протиправної поведінки, що отримали назву «Внутрішньоособистісний бар'єр». Характеризуючі чинники захисту, пов'язані з суспільством, в яке входить дитина. Виділяють зазвичай наступні: сім'я, освітня установа, середовище однолітків; середовище мешкання.

До «внутрішньо особистісного бар'єру» відносяться ресурси особистості (її життєво важливі якості і компенсаторні можливості): духовність; здоров'я і цінності здорового способу життя; товариськість, цілеспрямованість і честолюбство; вищі відчуття (совість, відповідальність, почуття обов'язку, співчуття, віра); творчість, улюблена справа (робота, навчання); досягнення; любов, дружба, значимі особисті стосунки [Змановська О.В., 2004].

Наявність перерахованих ресурсів в конкретної особи означає реальну можливість компенсації особових або життєвих проблем. Вони забезпечують толерантність (стійкість) особи до поведінки, що відхиляється від норми. Їх відсутність або слабка вираженість означають дефіцит внутрішніх ресурсів і слабку здатність боротися з девіацією, незахищеність перед нею.

Під чинниками ризику розуміються умови, що привертають до формування девіантної поведінки. Існують різні підходи до систематизації чинників ризику. Найбільш теоретично і практично виправданим є виділення шести груп чинників ризику: біологічні, психопатологічні, патопсихологічні, психологічні, соціальні, духовнодефіцитарні.

Характеризуючи психологічні чинники ризику, можна виділити декілька характеристик особи, особливостей характеру, що не досягають рівня патології і в той же час обусловлюють підвищений ризик. Такими «слабкими ланками» особи розумово відсталої дитини є: наявність негативних емоційних станів (тривоги, безсилля, відчаю, болю, провини, агресії, депресії) і внутрішніх конфліктів; алекситімія (нерозуміння своїх переживань і невміння формулювати їх в словах, схильність відігравати афекти в діях, слабкий розвиток рефлексії); несформованість ассертивної поведінки (нездатність відкрито виражати свої відчуття; невміння відстоювати свої інтереси); невміння упоратися зі стресом, відхід, ізоляція, заперечення, проекція; дефіцит планування мети (невміння ставити цілі, планувати, наполегливо реалізовувати план); помилкова самоідентичність і занижена самооцінка; відхилення індивідуальних цінностей від соціальних норм і правил (девіантні цінності); відсутність або втрата сенсу життя.

Перераховані дефіцитарні особливості саморегуляції часто направляють і визначають «девіантну» лінію життя розумово відсталої людини. Чинники ризику, обумовлені дефіцитом духовності, відносять до соціальних чинників ризику, але, враховуючи особливу значущість дефіциту духовних цінностей для психічного розвитку розумово відсталої дитини можливо виділити ці чинники в окрему групу.

Соціальні чинники ризику визначаються тими умовами, в яких знаходиться людина і особливостями функціонування самого суспільства, які сприяють залученню до несприятливого середовища. Ці умови диференціюються на макросоціальні і мікросоціальні чинники ризику.

Таким чином, ризик здійснення девіантної поведінки може виходити як зсередини (біологічні, психопатологічні, патопсихологічні, психологічні чинники ризику ), так і ззовні (макро- і мікросоціальні чинники). Вірогідність залучення дитини або підлітка в злочинне середовище визначається всією сукупністю (комплексом) впливаючих умов [Шипіщина Л.М., Шпіленя Л.С, Гусева Н.А., 2002].

Теоретичною і методологічною основою для створення ефективної і дієвої системи об'єднання зусиль в області протидії виникненню девіантної поведінки представляється концепція кореляції чинників захисту і чинників ризику розвитку порушень поведінки. Вивчення, знання і облік цих чинників дозволить вирішити одне з основних завдань в області протидії проявам девіантної поведінки — створення системи міжвідомчої взаємодії державних, суспільних і релігійних організацій на федеральному, регіональному і місцевому рівнях


Щербина В.Б. – кoнсультант-практичний психолог, фахівець з питань девіантної поведінки 

Категорія: Cтатті | Додав: pmpk (24.06.2010) | Автор: Щербина Валентина Борисівна
Переглядів: 2612 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Друзі сайту

Copyright MyCorp © 2017